Конституція гарантує кожному право захищати свої права та законні інтереси в суді, але в деяких випадках це право не може бути реалізовано з формальних причин. Зараз я маю на увазі не те, що суди в України підконтрольні та корумповані, а саме, те, що в деяких категоріях справ звернутися до суду не можливо взагалі, а якщо й можна, то таку справу неможливо слухати через необ’єктивність суду.
Так, я веду одну справу, де відповідачем є прокуратура міста Києва. Місцевий, апеляційний та касаційний адміністративні суди позов відхилили. Найобурливішим стало те, що Вищий адміністративний суд України вирішив справу без участі позивача або його представника, хоча клопотання про розгляд справи за участі позивача було заявлено, як цього вимагає частина 3 статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України.
Намагаючись домогтися справедливості, я звернувся до Вищої ради юстиції з скаргою на дії колегії суддів ВАСУ, проте Вища рада юстиції, мотивуючи тим, що скарга є необґрунтованою, відмовилась проводити навіть перевірку викладених фактів. Будучи на всі 100% впевненим у своїй правоті, я вирішив оскаржити бездіяльність Вищої ради юстиції в судовому порядку, але усвідомив, що це безглуздо.
Так, відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України позови щодо рішень, дій або бездіяльності Вищої ради юстиції розглядаються… Вищим адміністративним судом як судом першої інстанції… Тобто відповідний суд має дати правову оцінку рішенню, яке стосується діяльності їхніх колег! З огляду на це, маю сумніви щодо неупередженості суддів, які розглядатимуть справу. Та й саме по собі розуміння того, що Вища рада юстиції є органом, який має право притягувати до дисциплінарної відповідальності та звертатися з поданням про звільнення суддів вищих спеціалізованих суддів, викликає обґрунтований сумнів у незалежності суддів ВАСУ.
Подібна правова бездна існувала й у 2009-2010 роках, коли над тодішнім виконувачем обов’язків Голови Вищого адміністративного суду України О.Пасенюком нависла загроза звільнення: цього вимагав Голова Верховного Суду України В.Онопенко. Тоді й виникло питання, куди О.Пасенюк буде оскаржувати своє звільнення, адже спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби є юрисдикцією адміністративних судів, судді яких об’єктивно не могли розглядати таку справу та зобов’язані були б заявляти самовідвід.
Узагалі саму систему адміністративних судів визнати самостійною не можна, адже вона безпосередньо пов’язана з діяльністю суб’єктів владних повноважень: Президента України, який призначає суддів вперше; Верховної Ради України, яка призначає суддів довічно; Вищої Ради Юстиції, яка має право застосувати дисциплінарне стягнення до суддів; Державної судової адміністрації України, яка здійснює організацію забезпечення діяльності судів.
У деяких випадках важко добитися справедливості й у господарських судах, наприклад, коли стороною в господарському процесі є… сам господарський суд… Так, стаття 15 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що місце розгляду справи з господарського спору, в якому однією з сторін є апеляційний господарський суд, господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва та Севастополя, визначає Вищий господарський суд. Проте законодавці не передбачили, який суд має слухати справу, де однією із сторін є сам Вищий господарський суд!
За таких обставин територіальна підсудність справи має бути визначена за загальними правилами (як це передбачено Кодексом адміністративного судочинства України), наприклад, за місцезнаходженням відповідача. Чисто теоретично можна припустити, що судді місцевого та апеляційного господарського судів незалежні від Вищого господарського суду України, і можуть об’єктивно розглядати справу. Але куди звертатися з касаційною скаргою на рішення апеляційного господарського суду, де стороною є сам касаційний суд, законодавство України не передбачило.
Але і це не найгірше, що може статися. Гірше, коли жодний суд в Україні навіть не хоче приймати вашу позовну заяву. Для прикладу можна навести ситуацію, яка виникла після вступу в законну силу Кодексу адміністративного судочинства України та створення системи адміністративних судів. Тоді ні господарські суди, ні адміністративні не могли дійти спільної думки про те, хто має розглядати спори за позовами суб’єктів господарювання до бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності. Доходило до абсурду: адміністративний суд відмовляв у відкритті провадження, мотивуючи тим, що це господарська підсудність, а коли особа зверталася до господарський суду – їй також відмовляли, стверджуючи, що це підсудність адміністративна!
Згодом судова практика нормалізувалася, але все ж сум за таке судочинство залишився. Тому перш ніж кричати «Я подам на тебе до суду», подумайте, чи дійсно це можливо.
Немає коментарів:
Дописати коментар