Легалізація проституції: аргументи "за"

Вважається, що проституція в Україні є незаконною. Проте, я особисто з такою позицією погодитись не можу. Так, дійсно, Кодекс України про адміністративні правопорушення (стаття 181-1, якщо комусь цікаво) визначає зайняття проституцією як адміністративне правопорушення та передбачає за ці дії адміністративне стягнення. Однак жодний законодавчий акт в Україні не містить норми типу «займатися проституцією заборонено»! Одночасно, всі ми пам’ятаємо загальновідомий принцип демократії – громадянам дозволено все, що не заборонено законом. Крім того, існує й стаття 43 Конституції України, яка гарантує кожному право на працю!

Той факт, що за зайняття проституцією можуть накласти штраф – не є ознакою незаконності. Якщо вже іронізувати, то на звичайних підприємців, які, наприклад, продають гарячу випічку в переходах метрополітену, різного роду контролюючі органи накладають у кілька разів більше штрафів, щоправда, здебільшого неофіційно. І що, невже ми після цього стверджуємо, що продавати пиріжки є незаконною діяльністю?

Ще більшим маразмом українського законодавства є встановлення кримінальної відповідальності за звідництво та сутенерство. Із логіки законодавця вбачається, що особа, яка привела клієнта до проститутки є настільки соціально небезпечною, що необхідно позбавляти його волі на строк до п’яти років! При цьому сама проститутка, яка є більш активним (наголошую на цьому слові) порушником може отримати лише попередження.

Проте, народні обранці й на цьому не зупинилися. Відомий своєю позапарламентською роботою нардеп Кирило Куликов рік тому подав до парламенту законопроект, який передбачає запровадження кримінальної відповідальності за користування послугами осіб, які займаються проституцією! На думку законотворця такі дії повинні каратися аж до обмеженням волі на строк від 1 до 3 років, що за силою покарання прирівнюється до дії, вчиненої з метою зміни меж території або державного кордону України! 

Така кампанія проти проституції для мене є зрозумілою. Повії були, є і будуть, не зважаючи на те, заборонена їхня діяльність чи ні, і завжди будуть люди, які їх «кришуватиму» і наживатимуться на їхній праці. Тому для багатьох легалізації проституції є фінансово не вигідною.

У випадку ж узаконення професії повій, кошти, які сьогодні йдуть в приватні руки, йтимуть в державний бюджет. Для прикладу, відповідно до інформації інтернет-ресурсів, які пропонують послуги проституток у Києві, вартість однієї години «спілкування» з повією в середньому коштуватиме 800 гривень. Якщо рахувати, що проститутка працює 4 години на добу та п’ять днів на тиждень, то за місяць у середньому вона заробляє 72000 гривень. Податок з доходів фізичних осіб у такому випадку становитиме 10800 гривень на місяць.

Враховуючи специфіку проституції, повіям необхідно буде регулярно проходити медичні огляди, за що, зрозуміло, потрібно платити. Це великий плюс в дохідну частину бюджету медичних установ.

Проституція як вид господарської діяльності підлягав би ліцензуванню. Як відомо за ліцензію потрібно платити, а це, знову ж таки гроші, які йтимуть в державний бюджет.

Повіям завжди була необхідна охорона. На сьогодні, ні для кого не секрет, що «кришують» відповідний бізнес правоохоронні органи. Однак, виручені кошти спрямовуються не на купівлю нових патрульних автомобілів та форми для співробітників, а на власні потреби. У разі легалізації проституції, можна було б законодавчо зобов’язати повій укладати договори на охоронні послуги з органами міліції, що б допомагало законним чином фінансувати правоохоронців.

Противники проституції знайдуть безліч різноманітних заперечень на мої аргументи, однак ніхто не зможе заперечити того факту, що проституція – це соціальне явище, воно існує тисячі років і існуватиме доти, доки існує людство. Так чому ж на ньому мають заробляти всі, окрім держави? Чому продавець на ринку зобов’язаний платити податки, а проститутка – ні?