Есе про Суперюриста

Усі ми знаємо або, у крайньому випадку, чули про супермена. Він – дивовижний інопланетний герой, який бореться з порушниками закону. Його поважають правоохоронці, люблять жінки та ненавидять злодії. Він – втілення справжнього чоловіка! Як не дивно, але зазначені епітети змушують визнати, що герой має багато спільних рис із юристом…

Не знаю як хто, а я завжди хотів і хочу бути суперпрофесіоналом в своїй справі… Суперюристом… Однак найбільшою проблемою є розуміння того, хто він – Суперюрист?

Раніше я вважав, що Суперюрист – це адвокат-герой американського фільму, який захищає в суді ні в чому не винну особу проти якої, здається, змовився увесь світ, проти якої свідчать усі докази… Так ось цей Суперюрист – не опускає руки: він бореться до кінця, проводить власне розслідування, ризикує своїм життям і в кінці-кінців проголошує дивовижну, гідну римських ораторів, промову, яка розчулює серця присяжних і вони визнають його клієнта не винним!

Так я вважав доти, доки не відчув українську юриспруденцію на практиці. Зіткнувшись з судочинством та державним управлінням по-українськи я зрозумів, що Суперюрист в Україні повинен бути набагато крутішим! 

Яким же має бути Суперюрист? Можливо варто лише заглянути на сайти, призначені для пошуку роботи? Що не вакансія – пошук Суперюриста: він повинен знати всі галузі права, мати великий досвід роботи (при цьому намагаються найти далеко не літню людину), знати англійську мову і ще багато чого іншого – мало не до розуміння ядерної фізики та системи роботи адронного колайдера!

Інколи ми шукаємо героїв з-поміж собі подібних… Андрій Федур – чим Вам не Суперюрист? Він бере участь у найрезонансніших справах: представляє Лесю Гонгадзе, Бориса Колеснікова, пастора Сандея Аделаджу, Костянтина Затуліна, намагався оскаржувати призначення Святослава Піскуна на посаду Генерального прокурора та, навіть, захищав президентство Віктора Януковича у Вищому адміністративному суді!

Шкода, що в Україні, та й, напевно, ніде у світі, не має закону «Про Суперюриста», у якому б було чорним по білому написано: «Суперюрист – це особа, яка…». Яка? Першочергово необхідно зазначити, що це особа, яка має вищу юридичну освіту! Хоча давньоримські юристи не закінчували юрфаку, і це не завадило їм сформувати правову систему, яка збереглася й до наших часів...

Стаж… стаж роботи у галузі права (задрочена фраза, однак кращої підібрати не вистачає фантазії) не менше… 20, 25, 30 чи 50 років? Мені довелося зустрічатися з різними юристами, зокрема з такими, які займаються юриспруденцією близько 30 років. Однак великий стаж ні про що не говорить, окрім великого стажу! Часто молодий випускник юрфаку є набагато професійнішим юристом, аніж правник-пенсіонер. І це факт!

Придумав: можна поставити вимогу про знання певної  кількості законів або про необхідність взяти участь в 10000 судових справ аби отримати звання Суперюриста! Однак якось це не зовсім те, що потрібно… Можна взяти участь і в мільйоні судових справ, однак ці справи будуть дрібними, такими, що не виходять за рамки Цивільного кодексу, наприклад, про стягнення суми боргу за договором позики. Що це дасть? Гарний досвід в одній дуже вузькій сфері. Ні, не таким має бути справжній Суперюрист!

А, можливо, Суперюриста просто не існує? Хтось взагалі колись про нього чув? Ось ти, дорогий читач, коли-небудь чув про Суперюриста? Кажеш «Ні»? Ось і я не чув… Можливо я його просто вигадав… Можливо… Точно, я знаю! Суперюрист – це я! Ніхто раніше не чув про Суперюриста, бо я не говорив про себе! Ми – це те, що ми про себе говоримо. Називаючи себе ніким – ми зникаємо. Називаючи себе Суперюристома – ми стаємо ними!

Ось я і вирішив ще одне важливе питання свого життя. Хтось може сказати: «З АМУ Суперюристи не випускаються!». А ти доведи це? Доведи зворотне! Я довів… Хоча лише собі, але все ж довів.