Журналістська безграмотність правового характеру

Останнім часом у пресі все частіше журналісти скаржаться на цензуру. Їх, мовляв, усі ображають, не дають писати правду, переслідують, погрожують і так і ділі і тому подібне. Усе це вони називають боротьбою зі свободою слова. Однак, у мене як у юриста дуже часто виникає бажання поборотися з цією «свободою слова» та встановити «цензуру» на висвітлення журналістами питань правового характеру.

Чому? А тому, що ті публікації та сюжети на юридичну тематику, з якими ми щодня зустрічаємося в ЗМІ, не підлягають ніякій критиці! Журналісти, готуючи репортаж, здається мені не радяться з фахівцями у відповідній сфері, а тому виходить в них казна-що.

Наприклад, у випуску новин звучить фраза «Двоє грабіжників, проникнувши в квартиру, вчинили розбій після чого зникли у невідомому напрямку. Міліція порушила кримінальну справу за статтею «крадіжка»! Бог ти мій – три злочини в одному! Якби крадії знали скільки на них навішають, то, напевно, і не вчиняли б цей злочин!

Що стосується ляпів з кримінального законодавства, то варто відмітити також, що в ЗМІ фактично завжди злочинців саджають у в’язницю, буцегарню або тюрму, тоді, як Кримінально-виконавчий кодекс України передбачає, що позбавлення волі відбувається в колоніях.

У журналістів не існує різниці між формою судового рішення у кримінальному, адміністративному та цивільному процесах. Досить часто вони називаються їх «вирок».

Загалом же, варто відзначити, що терміни з кримінального законодавства найчастіше стають об’єктом журналістських знущань. Можна також згадати, як представники ЗМІ розповідають про те, як когось «ув’язнили умовно»… Проблема полягає в тому, що умовно в Україні нікого не ув’язнюють! Лише здогадуюсь, що мова йде про вирок з випробувальним терміном.

За часів перебування Юлії Тимошенко при владі, провідні телеканали називали її Прем’єркою, тоді як Основний Закон не передбачає жодних виключень щодо назви посади Прем’єр-міністра України.

Однак найбільше дратують не словесні «ляпи» представників ЗМІ, а їх висвітлення певних процесів, що нерозривно пов’язані з виконанням норм законодавства України. Для, прикладу, в одному з репортажів про знесення гаражів в Києві, журналіст звернувся до працівника державної виконавчої служби, однак останній відмовився давати будь-які коментарі. У кінці відео-ролика журналіст поставив риторичне запитання типу «Навіщо присилати такого працівника, який нічого не пояснює?». У відповідь хотілося попросити цього репортера уважно прочитати закони України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження», аби той зрозумів призначення «працівника, який нічого не пояснює» та спробував знайти норму відповідно до якої державний виконавець має коментувати хід примусового виконання.

Щоб не вдаватися в детальну та безкінечну критику роботи журналістів при висвітленні репортажів правового характеру, варто попросити їх не писати про те, у чому вони нічого не розуміють… Однак, кому я це кажу? Можливо, якийсь журналістик ненароком наткнеться на цю статтю та зробить відповідні висновки… а потім випустить у світ публікацію, про те, як юристи безграмотно пишуть статті.